Одним із головних продуктів харчування в запорізьких козаків була риба. Вона у великій кількості водилася в усіх водоймах запорізьких земель. У переказах та історичних джерелах збереглися свідчення про надзвичайні рибні багатства лівої притоки Дніпра – річки Самари. Козаки називали її Божою річкою, матінкою-годівницею. При археологічних розкопках на берегах Самари знаходили велику кількість кісток і луски риби, керамічні грузила від сіток. Внаслідок археологічних розвідок в 2000-2003 роках у Нижньому Посамар‘ї знайдено глиняні циліндричні та діжечко подібні грузила, залізна плішня і блешні для лову риб хижих порід. У фондах лабораторії археології Придніпров‘я зберігається дев‘ятнадцять олов‘яних і бронзових блешень.

Дніпропетровські дослідники В. Шалобудов і В. Векленко зазначають: „Зібравши на невеликій території досить розгорнуту колекцію блешень для прямовисного блешніння, можна зробити висновок, що в XVII-XVIII ст. населення Нижнього Посамар‘я добувало рибу не лише промисловими знаряддями лову. Причому велика блешня, яка застосовувалася для лову великого хижака – щуки, тільки одна. Інші дрібні блешні, за визначенням відомого вченого іхтіолога ХІХ ст. Л.П. Сабанєєва – окуневі.” І нині місцеві жителі ловлять на Самарі з човна, закидаючи невелику блешню на довгій вудці під зарості очерету.

Поряд з продажем коней, риба у запорожців була головним товаром. Середньовічні письмові джерела вказують, що на рибу вимінювали ліс для господарських потреб гардової паланки у сусідньому Брацлавському воєводстві.

Вузька спеціалізація місцевого господарства стимулювала розвиток на Запоріжжі значних рибних промислів і міждержавної торгівлі. Отже, специфіка козацького господарювання створила основу для розвитку ринкових відносин.

Найбагатшими на рибу були лимани, річки Південний Буг і Дніпро.

Одним із найвідоміших промислів того часу був гард. Аналогів цьому унікальному методу не існує. Ось як розповідає про гардове добування риби А. Петровський.

Навесні косяки риби рухалися Південним Бугом проти течії до порогів, де були споконвічні нерестилища. У цей період вода на перекатах ставала срібною від риби. Місцеві жителі робили пастки для риби – своєрідні кам‘яні мішки, куди вона набивалася. Найкращі пастки утворювалися між островом та берегом. Між ними влаштовували кам‘яну гать. Для того, щоб вона не сповзала під тиском течії, гать укріпляли палями. Для пропуску води в гаті робили спеціальні вікна. У цих вікнах ставили верші та язи.

Цей спосіб лову стає відомим з історичних джерел у часи пізнього середньовіччя, як головний рибний промисел запорізьких козаків. У книзі „Русалка”, виданій у 1840 році у Вільно, поміщено уривок з „Нотаток литовського дворянина”, який мандруючи через гард, бачив встановлені між каменями сплетені з лози язи, які призначалися для лову риби. Аналіз історичних джерел дозволяє зробити висновок, що місцевим жителям гардовий спосіб лову був відомий ще в антські часи (ІV-VII ст. до н.е.).

Серед цінних порід риб, виловлюваних гардом, були: веризуб, осетр, білуга, кефаль, стерлядь. Тільки за два місяці 1771 року у вигляді дарунків запорізькій старшині гардом виловлено 4380 голів делікатесного веризубу. Промислове значення також мав вилов сома, коропа, марени, щуки, судака, ляща, головня, рибця, підуста, білизни, тарані...

За три версти від запорізького гарду церковнослужителями було започатковано архієрейський гард. Також відомий гард пана Акацатова, який приносив господарю хороші прибутки.

На превеликий жаль втручання людини в природу пішло не на користь останній. Греблі гідроелектростанцій на Дніпрі та Південному Бузі назавжди перекрили доступ риби з Чорного моря до її споконвічних нерестилищ. Чи не через це Чорне море знедавна стали називати мертвим морем.

Журнал "Полювання та Риболовля"

 А. Зборовський