Ідею про електровудіння риби підказала людям сама природа, створивши у деяких риб потужні електричні органи, що досягають третини загальної маси їх тіла. Так, південноамериканський вугор здатний генерувати розряди напругою 800-900 В, нільські щука і сом — 200-350 В, середземноморський скат торпедо — 30-50 В. Частота розрядів становить від десятків до сотень імпульсів за секунду, а тривалість кожного імпульсу — 2-6 мсек. Ці засоби зазначені риби використовують для захисту та нападу, оглушуючи імпульсами електричного струму інших тварин, у тому числі й риб, або за зміною конфігурації електричного поля одержують інформацію про присутність на шляху їх руху певних об'єктів, відповідно реагують на них, тобто уникають зустрічі з ними чи нападають на них.

Поведінка риби під впливом електричного струму зацікавила дослідників в останній чверті XVIII століття, коли було помічено, що у полі постійного струму риби приймають певне положення (таксис), крім того струм може викликати у них стан оглушення (наркоз). Під дією струму риби намагаються триматись у напрямі струму головою до аноду (позитивний електрод), виявляючи часто деяке зміщення у його бік. Цю стадію назвали електротаксис. З підвищенням сили струму риби втрачають чутливість до зовнішніх механічних подразнень і впадають в особливий стан оглушення, подібний до глибокого наркозу. Втративши чутливість і довільні рухи, риби не можуть тримати тіло у рівновазі: наче мертві, перекидаються на бік чи спину, деякі з них спливають на поверхню води, інші — опускаються на дно; дихання стає сповільненим і слабким, шкірні покриви бліднуть. Це — стадія електронаркозу. Значне збільшення сили струму призводить до зупинки дихання, а його дія протягом кількох хвилин — до смерті риби.

Інтенсивність подразнення струмом залежить від положення риби відносно напряму силових ліній струму. Найуразливіший вплив його на рибу тоді, коли вона розміщена уздовж силових ліній струму, і найменший — за перпендикулярного розміщенням тіла риби до силових ліній. Струм, який проходить уздовж тіла риби, діє на неї у 2-5 разів сильніше, ніж струм, що йде у поперечному напрямі.

Під дією струму риба робить кілька плавальних рухів і попавши у положення головою до аноду, знерухомлюється. Якщо струм проходить упоперек риби, то вона лягає на той бік, який обернений до аноду. Коли ж струм на рибу діє за вертикального положення її тіла, вона розмішується головою вгору чи вниз у напрямі знову ж до аноду. Вважається, що на початковій стадії збудження подразнення зазнають периферійні нерви та м'язи, на стадії електротаксису — лабіринтний апарат, електронаркозу — за дії струму на мозок. Смерть настає від паралічу центральної нервової системи, зокрема дихального центру. Вражаюча дія змінного електричного струму більша, ніж постійного. Риба під впливом змінного струму намагається зайняти таке положення, коли його дія на неї найменша. Помічено, що після стану оглушення, який за своїми рисами близький до наркозу, риба може повернутись до попереднього стану. Зазначені наслідки дії струму і використовується у практиці електрорибальства.

Перші спроби застосувати електричний струм для електролову риби відносяться до 1910 року. Систематичні спостереження з цього приводу проводились у Німеччині з 1918 року. У колишньому СРСР подібні дослідження здійснювались з 1928 року, коли при Всесоюзному Інституті озерного і річкового рибного господарства було створено спеціальне бюро з електровудіння під керівництвом проф. Арнольда. Уже в ті часи спеціалісти зрозуміли наслідки дії струму: не можна чекати від електровудіння перевороту у техніці рибальства, воно не витисне інші знаряддя і способи ловіння риби через обмеженість радіусу дії струму у воді, відносно великі витрати часу і спливання на поверхню далеко не всієї оглушеної риби. На думку проф. Арнольда, електровудіння могло б знайти застосування при обловлюванні неспускних закритих водойм, у яких умови дна не дозволяють вести тягу неводом, коли звичайні способи ловіння виявляються мало ефективними.

Не дивлячись на зазначене, електровудіння, як один із способів ловіння риби, втілювалось у 60-х роках XX століття. Проте повна картина впливу електровудіння на життєдіяльність риби, щоб зробити категоричний висновок про повну відсутність шкідливих наслідків дії електричних полів струму, в літературі відсутня або суперечлива. І все-таки спеціалісти єдині в тому, що для всіх риб і організмів при дії всіх форм струму порогове значення має інтенсивність поля, яке викликає шокову реакцію тривалістю 24 сек, повністю безпечна і не викликає ніяких безпосередніх наслідків. Очевидно, зазначеним обумовлено тривалість імпульсів у межах 0,2-10 мсек для агрегатів "Пеликан", "Пеликан-70", що застосовуються для облову вузьких річищ та окремих ділянок мілких водойм, у тому числі ям, закоряжених ділянок, серед водяної рослинності, на річищах з кам'янистим дном, у важкодоступних берегах та у інших подібних випадках. Для цього вони обладнані кнопочними переривачами, контакти яких розривають живлення котушок проміжних реле.

Відносна простота обладнань для електровудіння дозволяє виготовляти їх у кустарних умовах, у зв'язку з чим вони стали доступними тим, хто хоче скористатись досягненнями технічного прогресу для ловіння риби. Звичайно, навіть у деяких наукових повідомленнях зазначається, що за ведення електрорибальства щадяться дрібні риби, їх молодь та мальки, а тенденція риби при дії струму викидатися у верхні шари води і в оглушеному стані спливати на поверхню спрощує процес виловлювання. На противагу цьому недопустимі такі способи лову, як глушіння риби вибухівкою, отруєння рослинами чи хімічними речовинами, з якими ведеться боротьба, бо при цьому, крім безкорисного знищення значної кількості крупної риби, що не попадає до рук ловців, а тому гине, останнє властиве і молоді, яка найчутливіша до такого роду дій.

Спостереження свідчать про протилежне: електрорибальство діє на риб згубно. Випадок дозволив П.Г. Шевченку влітку 2000 року на річці Прип'ять в районі с Дубчиці бути не лише свідком загибелі риби внаслідок електрорибальства, а й проаналізувати склад риб, що загинули.

Внаслідок електрорибальства більшість молоді риб тримається кілька хвилин біля поверхні води, б'ється у конвульсіях, у подальшому перестає рухатись і гине. З площі у 50 кв. м було зібрано 57 екземплярів риб 5-ти видів, серед яких переважали йорж (61,4 %), лящ (19,2 %), верховодка (15,8 %), поодиноко траплялись окунь та пічкур. Виловлені йоржі були завдовжки 5,2-8,8 см від дво- до чотириліток, довжина верховодок становила 2,8-10,2 см від дво- до п'ятиліток, лящі були завдовжки 3,8-7,4 см від одно- до дволіток. Про наслідки цього електрорибальства свідчить те, що у тій же Прип'яті абсолютна чисельність молоді риб становить 1,22 екземпляри на 1 кв. м, то у перерахунку на площу, де виявлені риби, що загинули, абсолютна чисельність їх становила 1,14 екземпляри на 1 кв. м. Отже, негативна дія електролову на молодь риб не поступається глушінню вибухівкою чи отруєнню хімічними засобами, тобто відбувається їх повне знищення.

За спостереженнями рибалок-професіоналів з м. Вилкове, що у пониззі Дунаю, у виставлених ними ятерах виявляється мертва риба, якщо ці знаряддя промислового лову риби були на шляху ведення електрорибальства браконьєрами. Отже, оживання риби після дії зазначених знарядь, не відбувається. Це — один із наслідків електрорибальства.

Фатальні наслідки для риб внаслідок ведення електрорибальства зумовлені тим, що тривалість дії імпульсу при їх роботі у браконьєрських руках перевищує 5 сек. Очевидно, турботою про невиснажливе рибальство різними знаряддями електролову продиктований висновок з глави, присвяченої висвітленню його впливу на нормальну життєдіяльність риб, з книги Стерніна, Ніконорова та Бумейстера "Электродов рыбы" (1972) про те, що застосування засобів електролову у природних водоймах має бути строго регламентованим, а в культивованих водоймах може стимулюватись без обмежень.

Нарешті, про наслідки впливу випромінювані під час електровудіння на здоров'я самого рибалки. Виявляється, що електровудка діє на здоров'я людини так, ніби вона носить з собою високозбагачений уран з ядерного реактору, її випромінювання аналогічно дії високої дози радіації. Найменше, що чекає того, хто користується цим електричним приладдям, — стати імпотентом Крім того, воно може сприяти розвитку різню форм ракових захворювань. Якщо ж користувач не відчує на собі наявності зазначених захворювань, то можна надіятись на одержання так званих "малих доз" опромінення, ефекти від яких, за матеріалами IV з'їзду з радіаційних досліджені (Москва, 20-24 листопада 2001р.), відносяться де віддалених наслідків опромінення, бо їх прояв спостерігатиметься здебільшого через багате років після накопичення дози. Зокрема, виявлені чіткі ефекти такого опромінення на функціональний стан репродуктивної системи, порушенні функції щитовидної та надниркової залоз, утворення мутацій тощо. Отже, електорибалка може 'нагородити" своїх нащадків "букетом захворювань", про походження яких вони й гадки не мати муть.

Наостанок ще про один наслідок роботи електрорибальського знаряддя. За деякими спостереженнями, у місцях, де проводиться електрорибальство, щонайменше тижнів зо два, а за іншими — понад місяць, риби не з'являються. Останнє зумовлене, очевидно, тим, що риби деяких видів здатні сприймати хімічні сполуки, які виділяються шкірою інших риб при пораненні. Ці "речовини тривоги" сприймаються органами нюху риби і є сигналом небезпеки для інших риб Такі поранення можуть виникати внаслідок різкого скорочення всіх груп м'язів під час попадання риби у електричне поле, внаслідок чого руйнується шкірний покрив. Та й кормовим для риби організмам дістається від дії електричних розрядів. Тому риби тривалий час не відвідують місць, де здійснювалось полювання на рибу електровудками.

В Україні щорічно реєструється понад 3 десятки смертей внаслідок дії електровудочки на рибалок. Крім того, зафіксовано загибель підводного мисливця, який під час свого полювання на рибу потрапив під дію високочастотного струму електроровудки.

Отже, наслідки електровудіня є надзвичайно згубними для риби. Не менш небезпечні вони і для здоров'я та життя самих електрорибалок і навіть їх нащадків. Тому одумаймось. Коли ж таки ми, люди, будемо не дикунами у природі, а дійсно її біологічним видом — людиною розумною?

Журнал "Полювання та Риболовля"

А.Щербуха кандидат біологічних наук